Електронний зошит

Джозеф Генрі

Народився 17 грудня 1797
Помер 13 травня 1878 (80 років)
Місце проживання Олбані
Галузь наукових інтересів: фізика
Відомий завдяки: електромагнетизму, індуктивності




Джо́зеф Ге́нрі  — американський фізик, член Національної Академії Наук та її президент. Народився в Олбані, де і вчився в академії, а надалі й працював.

Праці присвячені електромагнетизму. Першим сконструював потужні підково-подібні електромагніти (1828). Відкрив у 1831 році принцип електромагнітної індукції (М. Фарадей першим опублікував відкриття індукції). Побудував електричний двигун (1831), виявив (1832) явище самоіндукції і екстраструми, знайшов причини, що впливають на індуктивність кола. Винайшов електромагнітне реле. Побудував телеграф, який діяв на території Пристанського коледжу, встановив у 1842 році коливальний характер розряду конденсатора.
Був одним з організаторів Американської асоціації розвитку наук (в 1849 році — президент) і філософського товариства у Вашингтоні (з 1871 року — президент).

Генрі (Гн, H) — одиниця вимірювання індуктивності в системі СІ.
Один генрі дорівнює індуктивності електричного контура, в якому виникає електрорушійна сила в один вольт при рівномірній зміні струму в колі зі швидкістю один ампер в секунду.
Одиниця названа на честь вченого.

Майкл Фарадей

Майкл Фарадéй (22 вересня 1791 — †25 серпня 1867) — англійський фізик і хімік, основоположник вчення про електромагнітне поле, член Лондонського королівського товариства. Він відіграв визначну роль у розвитку вчення про електромагнітні явища.

Фарадей довів однозначність різних видів електрики: одержаної від тертя, «тваринної», «магнітної» і т.д. Фарадей вперше запропонував уявлення про електричне та магнітне поля.

Намагаючись встановити кількістні співвідношення між різними видами електрики, Фарадей розпочав дослідження електролізу, відкрив його закони (1833–1834) і ввів термінологію, що збереглася в цій галузі досі. У 1840, ще до відкриття закона збереження енергії, Фарадей висловив думку про єдність «сил» природи (різних видів енергії) та їхнє взаємне перетворення. Він увів уявлення про силові лінії, вважав що вони фізично існуюють. Ідеї Фарадея про електричне і магнітне поля здійснили великий вплив на розвиток всієї фізики. В 1832 Фарадей висловив думку про те, що поширення електромагнітних взаємодій є хвильовий процес, що відбувається зі скінченною швидкістю.

В 1845, досліджуючи магнітні властивості різних матеріалів, Фарадей відкрив явище парамагнетизму і діамагнетизму. В 1845 він відкрив обертання площини поляризації світла в магнітному полі (ефект Фарадея), це було перше спостереження зв'язку між магнітними і оптичними явищами, які пізніше одержали підтвердження в електромагнітній теорії світла Дж. Максвелла. Фарадею першому належить думка про зв'язок електричних, магнітних та світлових явищ (див. Об'єднана теорія поля).
Фарадей вивчав також електричні розряди у газах, намагаючись вияснити природу електрики.
На честь Фарадея названа одиниця вимірювання ємності — фарад, а також стала Фарадея.

Гендрік Антон Лоренц 

Ге́ндрік Анто́н Ло́ренц — нідерландський фізик. Створив класичну електронну теорію, за допомогою якої пояснив багато електричних та оптичних явищ, в тому числі ефект Зеемана. Розробив електродинаміку рухомих середовищ. Вивів перетворення, названі його іменем. Г. Лоренц близько підійшов до створення теорії відносності. Лауреат нобелівської премії з фізики.
Він виступив з основоположною статтею «Електромагнітні явища в системі, що рухається зі швидкістю, меншою за швидкість світла». Лоренц вивів формули, що зв'язують між собою просторові координати і моменти часу у двох різних інерційних системах відліку (Перетворення Лоренца). Вченому вдалося отримати формулу залежності маси електрона від швидкості.
У 1912 році Лоренц подає у відставку з Лейденського університету, проте раз на тиждень читає лекції й виконує обов'язки секретаря Нідерландського наукового товариства. Через рік переїздить до Гарлема, де працює директором фізичного кабінету Тейлерівського музею. З 1923 р. входить до складу міжнародної комісії з інтелектуальної співпраці Ліги Націй, а з 1925 р. очолює її. Гендрік Лоренц розвинув електромагнітну теорію світла і електронну теорію матерії, а також сформулював самоузгоджену теорію електрики, магнетизму і світла. З іменем цього ученого пов'язана відома з шкільного курсу фізики сила Лоренца (це поняття він розвинув в 1895 р.) — сила, що діє на заряд, рухомий в магнітному полі.
Розвинув теорію про перетворення стану рухомого тіла, одним з результатів якої було так зване скорочення Лоренца-Фітцжеральда (Георг Фітцжеральд — ірландський фізик), що описує зменшення довжини об'єкта при поступальному русі. Отримані в рамках цієї теорії перетворення Лоренца є найважливішим внеском в розвиток теорії відносності.
Пояснив феномен, відомого як ефект Зеемана, за який отримав Нобелівську премію.






Вебер Вільгельм Едуард (24.10.1804-23.06.1891) - німецький фізик, член-кореспондент Берлінської АН . Народився у Віттенберзі. Закінчив університет у Галле (1826). Був професором університетів у Галле, Геттінгені та Лейпцигу. Основні праці присвячені електромагнетизму. Спільно з К. Гауссом побудував в 1833 перший в Німеччині електромагнітний телеграф. Розробив теорію електродинамічних явищ і встановив закон взаємодії рухомих зарядів, висунув ідею надлегкої частки (1848). У 1846 вказав на зв'язок сили струму з щільністю електричних зарядів і швидкістю їх упорядкованого переміщення. Спільно з Р. Кольраушем в 1856 визначив швидкість світла, виходячи з відношення заряду конденсатора в електростатичних і магнітних одиницях. Автор теорії елементарних магнітів-магнітних диполів і гіпотези про переривчастості електричного заряду . Побудував першу електронну модель атома, давши його планетарну структуру. Роботи відносяться також до акустики, теплоту, молекулярної фізики, земному магнетизму. Спільно з братом Е. Вебером виконав експериментальне дослідження хвиль на воді та повітрі. Спостерігав інтерференцію звуку , висунув ідею запису звуку. Відкрив пружну післядію. Винайшов ряд фізичних приладів, зокрема електродинамометр.

Ампе́р Андре́-Марі́ (*20 січня 1775, Ліон — †10 червня 1836, Марсель) — французький фізик і математик, творець основ електродинаміки. Одиниця виміру сили електричного струму СІ ампер названа за його честь.

Створив першу теорію, яка виражала зв'язок електричних і магнітних явищ. Йому належить гіпотеза (в розвитку) про природу магнетизму, яка значно вплинула на розвиток учення про електромагнітні явища: магнітні властивості тіл зумовлені наявністю в них молекулярних електричних струмів.

Народився в м. Ліоні (Франція). З юнацького віку займався математикою та природознавством. Був спершу репетитором в Політехнічній школі в Парижі, потім займав спочатку кафедру фізики в Бурзі, а з 1805 року кафедру математики в паризькій Політехнічній школі, де він проявив себе і на літературному терені, вперше виступивши з твором: «Considerations sur la theorie mathematique du jeu» (Ліон, 1802 р.). Андре Марі Ампер переслідували невдачі. Його батько, наприклад, був обезголовлений під час французької революції та його дружина померла незабаром після їхнього шлюбу. На смертному одрі в 1836 році, він наказав, щоб був поміщений напис на його надгробку: (Щасливий і останній). У 1814 р. він став членом Паризької академії наук, в 1824 р. — професором експериментальної фізики в Колеж де Франс;

Помер 10 червня 1836 р. Після смерті Андре-Марі Ампер пройшло десятиліття, перш ніж його нову науку прийняли до підмурку сучасної науки електромагнетизму. Він був похований на кладовищі Монмартр в Парижі.

Математика, механіка і фізика зобов'язані Амперу важливими дослідженнями; його електродинамічна теорія здобула йому незгасну славу. Його погляд на єдину первинну суть електрики і магнетизму, в чому він по суті сходився з данським фізиком Ерстедом, чудово викладений ним в «Recueil d'observations lectrodynamiques» (Париж, 1822), в «Precis de la theorie des phenomenes electrodynamiques» (Париж, 1824 р.) і в «Theorio des phenomenes electrodynamiques». Різносторонній талант Ампера не залишився байдужим і до хімії, яка відводить йому одну з почесних сторінок і вважає його, спільно з Авогадро, автором найважливішого закону сучасної хімії. На честь цього ученого одиниця сили електричного струму названа «ампером», а вимірювальні прилади — «амперметрами».



Ні́кола Те́сла (серб. Никола Тесла, Nikola Tesla) (*10 липня 1856, Смілян, Хорватія — † 7 січня 1943, Нью-Йорк, США) — сербський та американський винахідник і фізик. Походив із сербської сім'ї, згодом став громадянином США. Тесла найбільш відомий своїми винаходами в області електрики, магнетизму та електротехніки. Зокрема Теслі належать винаходи змінного струму, поліфазової системи та електродвигуна з перемінним струмом. Він був ключовою фігурою при побудові першої гідроелектростанції на Ніагарському водоспаді. Одиниця вимірювання магнітної індукції в системі СІ названа на честь дослідника.
Одиниця вимірювання магнітної індукції в СІ назавна на його честь — тесла.
Теслі належать винаходи змінного струму, поліфазової системи та електродвигуна з перемінним струмом.
Був ключовою фігурою при побудові першої гідроелектростанції на Ніагарському водоспаді.
Тесла вперше розробив принципи дистанційного керування, основи лікування струмами високої частоти, побудував перші електричні годинники, двигун на сонячній енергії й багато іншого.
 Нікола Тесла створив генератор змінного струму, опираючись на принципи обертання магнітних полів, і тим самим надав людству можливість широкого використання електрики.
Досліди Тесли пов'язували з проблемою Тунгуського метеориту. Зокрема, припускають, що так званий Тунгуський метеорит насправді не був метеоритом, а трагедія була викликана черговим експериментом Тесли.




Ганс Крістіа́н Ерсте́д (дан. Ørsted; *14 серпня 1777—†9 березня 1851) — данський вчений-фізик, дослідник електромагнетизму і хімік. У 1820 році відкрив зв'язок між електричним та магнітним полем, помітивши дію електричного струму на магнітну стрілку.
Ганс Крістіан Ерстед закінчив Копенгагенський університет (1797). З 1800 ад'юнкт, з 1806 професор Копенгагенського університету. З 1815 неодмінний секретар Данського королівського товариства. З 1829 одночасно директор організованої за його ініціативою Політехнічної школи в Копенгагені. Керував створеним ним товариством з поширення природничонаукових знань (1824). Основні праці з фізики, хімії, філософії. Найважливіша наукова заслуга Ерстеда — встановлення зв'язку між електричними і магнітними явищами в дослідах по відхиленню магнітної стрілки під дією провідника із струмом. Повідомлення про ці досліди, опубліковане в 1820, викликало велике число досліджень, які у результаті привели до створення електродинаміки і електротехніки. Ерстед вивчав також стисливість рідин, використовуючи винайдений (1822) ним п'єзометр. Він першим (1825) отримав відносно чистий алюміній.
Ерстед - почесний член Петербурзької академії наук (з 1830). На його честь названа одиниця напруженості магнітного поля - ерстед.



Йоганн Карл Фрідріх Гаус або Ґаусс( 30 квітня 1777, Брауншвейг — 23 лютого 1855, Геттінген) — німецький математик, астроном, геодезист та фізик.
У 1807 р. йому було надано звання екстраординарного, а пізніше й ординарного професора Ґеттінгенського університету. В той же час його було призначено директором Ґеттінгенської обсерваторії. В галузі астрономії Ґаус працював близько 20 років.
Разом з Вебером Ґаус створив абсолютну систему електромагнітних одиниць і сконструював у 1833 перший в Німеччині електромагнітний телеграф. Йому належить створення загальної теорії магнетизму та основ теорії потенціалу.
Він дослідив і встановив ряд нових законів у теорії рідин, теорії, магнетизму тощо. Наслідком важливих розробок були такі праці: «Про один важливий закон механіки» (1820), «Загальні початки теорії рівноваги рідин» (1832), «Загальна теорія земного магнетизму» (1838). У 1832 р. Ґаус опублікував важливу статтю «Про абсолютне вимірювання магнітних величин».
 Йоганн конструював прилад для вимірювання магнітних величин (магнітометр), виконав перше обчислення положення південного магнітного полюса Землі, яке дало дуже мале відхилення від справжнього положення.